Come on, Vogue. Все про найпопулярніший глянець

Цей журнал називають біблією моди, його авторитет беззаперечний, він диктує правила, яким слідують всі. Vogue – це журнал, який перетворився із звичайної газети у всесвітнє видання, що формує стиль сучасного суспільства.

Артур Тюрнюр – це американець, член світського товариства, якому належить ідея створення журналу Vogue. Він зумів привернути увагу до створення нового видання найбагатших американців того часу. Мета проста: показати, як живе американське світське суспільство, привернути увагу до аристократії, яка в США була менш помітна ніж в Англії чи Франції. Цінова політика була досить демократичною – 10 центів (в перерахунку на 2018 рік – це приблизно 3$). Журнал був доступний фактично кожному. Перший номер, який складався з 16 сторінок, вийшов у грудні 1892 року. Журнал виходив щотижня, а головна тема, яка в ньому висвітлювалася – стиль життя мешканців Нью-Йорка. Трохи згодом на його сторінках з’явилися спортивні огляди та висвітлення соціальних подій. Це було зроблено для того, щоб привернути увагу чоловічої аудиторії. Незважаючи на свою скромність, Vogue одразу здобув репутацію респектабельного, першокласного журналу про світське суспільство, але через те, що видання було локальним, аудиторія збільшувалась дуже повільно.

Ситуація повністю змінилась зі зміною керівництва. В 1905 році, журнал викупив Конде Монтроз Наст. Згодом він став одним з найвідоміших американських видавців і власником дому Conde Nast Publications, який випускав Vanity Fair, Vogue і The New Yorker. Завдяки його роботі невеликий нью-йоркський журнал, тираж якого становив 14 000 екземплярів, перетворився в культове американське видання про моду. Наст змінив частоту випуску. За новою політикою Vogue публікували раз в два тижні. Таку періодику зберігали до 1973 року. Потім журнал став щомісячним. Також Наст змінив формат: він присвятив його тільки моді та стилю, що призвело до зміни цільової аудиторії (журнал тепер орієнтувався тільки на жінок). Крім того, зросла і ціна. Завдяки таким реформам Vogue стає популярним за межами Америки і відкриває там свої філії. Іспанія, Італія і Франція (слово «vogue» в перекладі з французької означає «мода») – скрізь нове видання було добре сприйнято. Зростала кількість публікацій, а з ними і прибуток.

Для того, щоб залучити ще більше рекламодавців та збільшити дохід, Наст розширив рекламний простір в журналі, зробив більше оглядів одягу, збільшив кількість сторінок про світське суспільство і огорнув все це у тогочасну моду. Журнал розповідав про новини з життя еліти: де вони проводили канікули, як укладали шлюби та про участь в благодійних заходах і тенісних турнірах. З’явилися сторінки про заміські клуби, верхову їзду та елітну нерухомість. Наст підвищив ціни за розміщення реклами, а для того, щоб привернути увагу потенційних рекламодавців та підштовхнути до купівлі послуг саме в його виданні, він розповідав їм, що створив унікальну аудиторію в 100 000 чоловік, на яку і спрямовані їхні послуги. Для Конде Наста велике значення мав візуальний вигляд журналу. Він став першим, хто так ретельно приділяв увагу обкладинці кожного випуску. Для їх створення він запрошував найкращих ілюстраторів і фотографів. Журнал чітко формулював свою позицію: «Фотограф світу моди – це не той, хто знімає сукню, це той, хто знімає жінку».

Vogue став початком кар’єри для багатьох фотографів, які хотіли працювати в світі модної індустрії. За обкладинками видання можна простежити, як змінювалося мистецтво 20-го століття, адже після публікації чергового випуску, вони ставали подією, а іноді навіть революцією в індустрії моди і далеко за її межами. У 1932 році відбулася ще одна сенсаційна подія – вперше обкладинка Vogue вийшла в кольорі: на ній зображена засмагла дівчина з пляжним м’ячем в руках. Це стало новим образом сучасної жінки: – здорова, красива, активна та повна енергії.
Дивно, але ні Велика депресія, ні Друга світова війна фактично не вплинули на журнал, навпаки – число передплатників зросло вдвічі. Щоправда реклама продавалася трохи гірше, тому редакція розпочала нові пошуки способів приваблення рекламодавців. У 1936 році журнал вперше презентував фотографію, яка була розміщена одразу на всьому розвороті. Раніше жодне видання такого формату не містило, але після цього всі почали активно повторювати за Vogue. У 1942 році Конде Наст помер. Кілька років журнал очолював його друг, а пізніше видання продали магнату Сему Ньюхаусу.

Нова епоха в Vogue почалася з приходом жінки. В 1962 році новим головним редактором журналу стає Діана Вріланд. Жінка поставила перед собою чітке завдання – залучити до журналу молодь, тому Vogue став більш провокаційним та піддався загальній сексуальній революції. Пізніше про Вріланд скажуть, що основним її секретом був час, в якому вона працювала. Дійсно, світові і локальні події, якими було перенасичене 20 століття, відразу ж знаходили відображення в журналі. Завдяки величезному внеску Діани Vogue став найвпливовішим журналом мод. Її інтуїція допомогла відкрити справжніх зірок серед моделей: наприклад, британку Твіггі, Пенелопу Трі, німкеню Верушку. Вріланд не любила канонічну красу, тому робила акцент на нестандартних, навіть недосконалих особливостях зовнішності. Наприклад, Діана зробила немислимий вчинок, а саме розмістила в журналі фотографію актриси і співачки Барбари Стрейзанд в профіль, щоб підкреслити її видатний ніс (і це не для того, щоб покепкувати, а для того, щоб показати всім, що те, що ми звикли вважати недоліками, насправді може стати особливостями і навіть перевагами). Вріланд змінила зміст журналу. В ньому почали з’являтися все більше статей не тільки про моду, а й про художників, акторів, спортсменів. Вона ввела рубрику «Люди говорять», яка стала однією з найавторитетніших у видавничому бізнесі. Головний редактор Vogue користувалася беззаперечним авторитетом, її смак та стиль вважалися еталоном.

…на провокаційне запитання вона завжди відповідає однаково: «Найкраща обкладинка – наступна. Та, яку ще ніхто не бачив».

Незважаючи на величезні успіхи у ролі головного редактора, на початку 1970-х років Вріланд залишила свій пост, а на її місце прийшла Грейс Мірабелла. Під керівництвом нового редактора журнал перетворився на видання для американських домогосподарок, який виходив раз на місяць. З одного боку, тираж збільшився з 400 тисяч (1973 р.) до мільйона в (1979 р.), з іншого – Vogue втратив авторитет та статус. Незважаючи на це, видання, як і раніше, намагалося йти в ногу зі змінами та настроями в суспільстві: на сторінках стали з’являтися провокаційні фотографії, стиль яких можна було визначити, як чуттєвий фемінізм. Знаменитим став номер, що вийшов в серпні 1974 року. Тоді вперше на обкладинці американського жіночого журналу мод з’явилася афроамериканська модель Беверлі Джонсон. В кінці 1980-х років Vogue став здавати позиції і поступився французькому журналу Elle. За три роки нове видання зуміло збільшити свій тираж до 850 тисяч примірників, тоді як тираж Vogue становив 1,2 млн. Зміна редактора була неминуча, і в 1988 році на місце Грейс прийшла легендарна Анна Вінтур, яка і до цього дня займає пост головного редактора американського Vogue.

ЇЇ фірмовий стиль (стрижка боб і сонцезахисні окуляри) став візитною карткою, без яких Анна не Вінтур. Їй таки вдалося повернути лідерство американського Vogue, зробивши його журналом мод №1 в усьому світі. Головним завданням для Вінтур стало розширення аудиторії, не втративши при цьому авторитет. На її думку, висока мода може бути доступною для кожного. Важливо зуміти правильно подати її, чим і займається журнал з того моменту, коли вона стала його головним редактором. Особливий підхід Вінтур демонструвала в усьому: від обкладинки до змісту. З її ініціативи фотографи, які працювали над створенням обкладинок для Vogue, почали фотографувати не тільки обличчя, як це було прийнято, але й тіло моделей. На обкладинці журналу почали з’являтися не тільки професійні моделі, але й знаменитості та зірки Голівуду. Така концепція стала світовою тенденцією в індустрії моди. Одними з перших на обкладинках з’явилися актриси Ніколь Кідман, Анджеліна Джолі та політик Хілларі Клінтон. Крім того, саме Вінтур належить ідея відкрити Teen Vogue в 2003 році і Men’s Vogue в 2005 році. Під її керівництвом в 2007 році вийшов найбільший номер в історії журналу, який містив понад 800 сторінок, а в 2012 році журнал встановив новий рекорд, з позначкою 900 сторінок. Сама Анна Вінтур не зізнається, яку обкладинку вважає найвдалішою. На провокаційне запитання вона завжди відповідає однаково: «Найкраща обкладинка – наступна. Та, яку ще ніхто не бачив». Зараз журнал Vogue виходить в більш ніж 20 країнах світу. Сьогодні фотографу, який зробив щось для Vogue, а потім для Harper’s Bazaar, закритий шлях назад.

Vogue творить модну еволюцію. Моделі plus-size, чорношкірі та трансґендери вперше з’явились саме в Vogue. Це стандарт fashionіндустрії. Журнал диктує правила, моду, тренди, позиціонує свою першість, унікальність і найвищу якість. Мабуть, не даремно його називають fashion біблією.

POST A COMMENT