Головна: Юрко Дячишин
Щодня на кожному клаптику нашої держави твориться її нова історія. І її творцями є ті, кого заведено називати «цвітом нації». Небайдужі люди, які за покликом серця ще до повномасштабного вторгнення робили все, аби змінити свою країну на краще. Жорстокі реалії війни передчасно обірвали їхні життя, однак пам’ять про них не зможе відібрати навіть смерть. До Дня пам’яті захисників Space mag. дібрав цитати небайдужих синів і доньок України, які загинули заради нашої перемоги.
Ірина Цвіла, громадська активістка, фотохудожниця, ветеранка батальйону «Січ». Загинула 25 лютого, обороняючи Ірпінь.
«Усю нашу силу треба спрямувати не на перевиховання людей зрілого віку, а на формування майбутнього покоління, на дітей. Останнім на прикладі Майдану, війни, добровольців, волонтерів треба показувати, як бути громадянином своєї країни. Адже це не просто штамп у паспорті, а дещо більше».
Джерело
Олександр Махов, журналіст, військовий. Загинув 4 травня 2022-го року поблизу Ізюма.
«Ноші залиті кров‘ю. Генеральний штаб сухо повідомляє, що Збройні сили України тримають оборону і відбивають атаки на нашому напрямку. А я бачу щодня ціну цієї оборони. Я бачу очі і руки бійців. Речі двохсотих. Спалену техніку. Так і є. Тримаємо оборону і відбиваємо атаки. Поруч зі мною найкращі люди, які тримають і відбивають».
Зі сторінки Олександра у Фейсбуці.
Роман Ратушний, громадський діяч, журналіст, військовий. Загинув 9 червня 2022 року під Ізюмом.
«Нам не треба захоплювати їхні території, нам треба знищити російський дух на них. На цю помсту ми маємо святе право.
Ми зобов’язані мститись за кожного вбитого росіянами українця. Ми зобов’язані зробити це, аби нашим дітям не довелось це робити за нас».
«Продовжуйте шукати хороших росіян, може знайдете свій комплекс меншовартості».
З соцмереж Романа.
Павло Наконечний, громадський активіст, координатор ГО «Поклик Яру». Загинув 18 червня 2022 року на Миколаївщині.
«Буду щасливий бачити, як відповідальна молодь формує генерацію з зовсім іншим підходом до життя. І колись, крізь роки буде приємно знати, що саме ти стояв біля витоків цього нестримного руху, що набирає обертів».
Зі сторінки Павла у Фейсбуці
Дмитро Коцюбайло, командир батальйону «Вовки Да Вінчі», Герой України. Загинув 7 березня 2023 року у битві за Бахмут.
«Після війни буде багато роботи всередині країни. Треба довести це до логічного завершення. А логічне завершення може бути тільки тоді, коли росія розвалиться. Україна зможе зажити, коли російська федерація розпадеться»
Джерело
Андрій Гудима, ресторатор, письменник. Загинув 2 липня 2023 року під Бахмутом.
«Сильним бути важко. Починається з самодисципліни. Читай книжки, навчайся. Заставляй свій мозок ворушити шестернями. Вчи вірші та пісні. Роби ранкову руханку. Розтягуй м’язи. Подавай приклад. Один, два, три рази. Безкінечну кількість разів. Будь непохитним. Гни свою лінію. Розбиті вікна самі себе не заклеять».
Зі сторінки Андрія у Фейсбуці.
Андрій Пільщиков, український військовий льотчик. Загинув 25 серпня 2023 року під час зіткнення двох навчально-бойових літаків на Житомирщині.
«Вони (росіяни) себе дуже сильно переоцінили і недооцінили наші спроможності. Ми боронимо нашу країну, міста, сім’ї. Самі придумували тактичні прийоми, штуки, щоб обманути більш технологічного противника – це і спрацювало. Наші командири ставлять глобальну задачу, а як її виконувати, якими маршрутами, прийомами… Це ми вирішуємо. В той час, як у росіяни тупо виконують накази, навіть коли вони абсолютно смертельні для них».
Джерело
Максим Кривцов, поет, фотограф, громадський діяч. Загинув 7 січня 2024 року на Харківщині.
«Думаю, що війна – це міцелярка, яка змиває косметику: з обличчя, вулиць, планів, поведінки. Це – сапа, що викошує полин й водночас залишає гіркий присмак незворотності. На війні ти стаєш собою, тобі не потрібно грати. Тепер ти – всього-на-всього одна людина, з мільярдів, які були на цій Землі. Для кожної людини спільне лише одне: вона дихала. На війні немає часу на любов. Вона лягає поруч з териконом, зникає, як дідусь в тумані, десь за нескошеним цього літа соняховим полем серця».
Джерело
Ірина Цибух, громадська діячка, журналістка, парамедикиня. Загинула 29 травня 2024 року на Харківщині.
«З 2014 року я втратила чимало друзів і побратимів. Найважливіші події для мене, які визначили моє життя – Революція Гідності і перші похорони побратимів у 2014 – 2015 роках. Вони показали, що дороги назад немає, а також те, наскільки сильною я маю бути. Я працюю заради пам’яті загиблих побратимів і дуже хочу, щоб вони пишалися мною з неба. Щоб бачили, що я роблю, і казали: ти молодець. Я не зможу забути всіх близьких, яких забрала війна. Хочу бути серед тих, хто переможе в цій війні. Це буде перемога на честь тих, хто загинув і не зміг до неї дійти».
Джерело
