За лаштунками KATERINA KVIT. Moodboard засновниці бренду – Катерини Квіт

Цим матеріалом ми продовжуємо рубрику з мудбордами дизайнерів, у якій хочемо показувати не лише візуальну сторону брендів, а й внутрішній світ людей, що їх створюють.

Героїня березневого випуску SPACE mag. – Катерина Квіт, засновниця та дизайнерка однойменного бренду KATERINA KVIT. З її мудборду ви дізнаєтеся про матеріали, які поводяться по-різному в носінні, про контроль форми й про тілесний досвід, який неможливо відокремити від процесу дизайну. Як шкіра, строгі силуети й речі, що з часом змінюються разом із людиною, поступово складаються в логіку бренду. Про це і не лише – далі з перших уст.

Естетика присутності

Я завжди відчувала, що одяг – це не про форму. Це про внутрішню архітектуру людини. Про те, як вона стоїть, як рухається, як займає простір.

Один із образів, до якого я постійно повертаюся, – це так званий corporate chic. Але не як естетика офісу, а як естетика присутності. Мене завжди вражав цей момент трансформації, коли жінка входить у структуру, яка передбачає контроль, правила і стриманість – і починає існувати в ній на власних умовах. У чіткій сорочці, у строгому силуеті, у речах, які нічого не пояснюють, але все фіксують. У цьому є особлива тиша. І сила цієї тиші значно гучніша за будь-який жест.

Студія

Матеріали, що мають пам’ять

Мене завжди приваблювали речі, які мають функцію. Ремені, які справді утримують. Кишені, які справді потрібні. Фурнітура, яка не є декоративною. У цьому є чесність. Я люблю, коли одяг має конструкцію, яку можна відчути. Коли він не є ілюзією.

Шкіра стала центральним матеріалом бренду не випадково. І вона присутня майже в кожній колекції KATERINA KVIT. У ній є пам’ять. Вона реагує на тепло, на рух, на час. Вона зберігає сліди життя. Мені подобається думати, що шкіра не формує тіло, а навпаки – підкорюється йому. Вона стає другою шкірою не метафорично, а буквально. Саме тому для мене важливо, щоб речі не виглядали новими занадто довго. Вони повинні почати жити разом із людиною.

Баланс між контрастами

Водночас мене завжди цікавить контраст між строгістю і крихкістю. Це стало особливо важливим у роботі над шовковим тренчем із квітковим мотивом з останньої колекції SS’26. Тренч сам по собі є символом контролю, структури, певної дистанції. Але виконаний у шовку і доповнений квітами, він втрачає цю жорсткість і стає майже вразливим. Мені подобається ця суперечність, коли річ зберігає свою архітектуру, але набуває емоційності. Квіти в цьому випадку не є романтичним елементом, а радше знаком життя під поверхнею дисципліни.

Природні форми загалом сильно впливають на мене. Квіти ніколи не є ідеальними, але саме це робить їх сильними. У них є напруга, асиметрія, глибина. Я намагаюся переносити це відчуття у матеріали і силуети. Навіть у найбільш структурованих речах повинна залишатися живість.

Тактильність й інтимність

Ще один важливий для мене об’єкт – наші iconic sweaters-gloves. Вони народилися з бажання створити річ, яка буквально продовжує тіло. Мене завжди цікавили руки як найбільш виразна частина тіла: жест, дотик, рух. Светр, який переходить у рукавички, стирає межу між одягом і тілом. Він створює відчуття завершеності, цілісності. Це дуже інтимна річ, тому що вона максимально близька до людини.

Я завжди думаю про баланс між силою і чутливістю, між контролем і вразливістю. Одяг може створювати дистанцію, а може скорочувати її. Мене цікавить цей момент, коли річ стає другою шкірою – не лише фізично, але й емоційно. І це дуже перегується з нашою філософією «Pleather Principle».