Один із найчастіших запитів на індивідуальних консультаціях батьків стосується так чи інакше школи: навчання загалом, взаємин із вчителями, успішності, вибору дитини на користь ґаджетів, коли потрібно вчитися; взаємовідносин батьки-вчителі, дитячої мотивації до навчання і, звісно, почуттів та емоцій дитини-школяра. Якщо ви мама чи тато учня, то ці тези вам будуть корисні. Відповідаємо на важливі та поширені питання батьків школярів разом із практичною психологинею Дариною Самолюк, керівницею тренінг-центру «EGO», засновниці лідерського проєкту для дітей RABBIFOX.
Практична психологиня Дарина Самолюк, керівниця тренінг-центру «EGO»
1. ОЦІНКИ НІЧОГО НЕ ВИРІШУЮТЬ?
«Оцінки нічого не вирішують, мій дядько казав, що мені не знадобиться майже нічого з того, чого навчають у школі. Немає змісту вчитися», – на першому тренінговому занятті заявив 10-річний учасник. Сьогодні прослідковується певна увага та критика оцінювання загалом. Перше, що потрібно пам’ятати: в школі оцінюють фактично рівень зусиль, які докладає дитина, оцінюють її ефективність роботи упродовж певного часу, де вона перебуває в школі або вдома (якщо це домашнє завдання). Так само в дорослому житті в грошовому еквіваленті оцінюють роботу зрілої особистості. Головне, що важливо донести дитині, – це те, що оцінювання її поведінки та роботи не є оцінюванням її як особистості. Ваша дитина хороша у будь-якому випадку, але ось її вчинки бувають різними. Найбільше дискомфорту приносить не сама оцінка, а почуття, які виникають після її отримання. Важливо, щоб дитина відчувала свою цінність та «хорошість» завжди, а також уміла оцінювати свої вчинки, робити висновки та обирати нові моделі поведінки.
2. ОГОРОДИТИ ВІД ВИПРОБУВАНЬ?
«Нехай поспить на першому уроці». «А коли ж його ще пошкодують, як не у дитинстві». «Поки мама біля нього – буду допомагати». «Піду розберуся, що то в школі відбувається!» Без сумніву, кожні батьки хочуть кращого своїй дитині. Головне – за бажанням допомогти не втратити віру (щиру віру) у свою дитину, не закласти плацдарм для розвитку інфантильності. Мінімально виконувати з дитиною уроки. Не малювати за неї проєкти. Не зав’язувати шнурівки та не готувати бутерброди, коли дитина може це зробити сама. Довіряти вирішення дитячих конфліктів дитині, бути таким собі психологом-мотиватором, обговорювати ситуації, досліджувати, що почуває дитина; чого насправді в результаті вона хоче.
Змоделюймо ситуацію: ваш Петрик посварився з кращим другом. Які питання можна ставити, щоб дитина змогла зрозуміти ситуацію, прийняти рішення та почуватися добре? «Як виникла ця ситуація? Хто розпочав, а хто підтримав сварку? Що ти почував, коли друг це сказав/зробив? Чи може лише хтось один бути відповідальним за те, що сталося? Як би ти хотів вирішити цю ситуацію? Як саме ти хотів би почуватися і як цього можна досягнути?» Варто дати дитині підтримку, але не варто приймати замість неї рішення і тим більше – робити за неї її роботу. Те ж саме стосується і конфліктів з вчителями.
3. СТАТИ БІОЛОГОМ ЧИ ФІЗИКОМ-ЯДЕРНИКОМ?
На продовження першої тези про непотрібність предметів. Справді, не усі предмети стануть змістом життя вашої дитини. Є такі, які їй дуже не подобаються, або не вдаються до вивчення чи саме на них прокидається лінь. Але в дорослому житті ми теж робимо не лише те, що хочемо. І є безглузді (на наш дорослий погляд) звіти, заходи, функції – але ми їх здійснюємо. Є речі, які нам не вельми приємні: змінювати памперси, відмивати кухню від меду після поїдання млинців дітьми тощо. Але ми знову ж це робимо. Докладаємо зусилля. І саме цій опції діти повинні навчитися в школі найперше. Тобто, вони не стільки вчать біологію, скільки навчаються докладати зусиль. Часом буває інша проблема: дитина робить здебільшого те, що потрібно, а не те, чого хочеться. Межа тонка, але баланс потрібно шукати. Ще є окрема категорія дітей – обдаровані, талановиті. Вони легко роблять уроки, а згодом не роблять, бо можуть викрутитися. Це теж схоже на небажання докладати зусилля. Адже отримати в подарунок талант – невелика заслуга. А ось уміти його втілити, не загубити – це зусилля. Коли вкотре захочеться пошкодувати дитинку та «звільнити» її від вивчення ненависних «бульбоцибулин», не робіть цього – нехай дитина тренує навичку «докладання зусиль».
4. ПРАВИЛА І ПОВЕДІНКА. Є ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК?
Від цих тез і у батьків, і у вчителів переважно починає сіпатись око. Скажу так, якщо з поведінкою та дотриманням правил є проблема – найперше не чекайте її миттєвого вирішення. Це клопіткий, тривалий процес. Але це вирішується. За словами Джона Максвела, «дисципліна – це рішення робити те, чого дуже не хочеться, заради того, чого дуже хочеться».
Саме рішення! Свідоме та зважене. Чим батьки можуть допомогти у прокачуванні навички дисципліни своїми дітьми? По-перше, встановивши правила сім’ї та контролюючи неухильне дотримання і відповідальність за недотримання. Їх не потрібно багато. Встановіть три основні сімейні правила, які стосуються навичок, які б ви хотіли закріпити у дітей. Це може бути прибирання у квартирі, неагресивне ставлення до брата чи сестри, успішне навчання. Обов’язково закріпіть заохочення та міру відповідальності за порушення правил. По-друге, не знецінюйте шкільні правила та методом багаторазового повторення наголошуйте, що це обов’язок дітей у школі дотримуватись правил: писати конспект на уроці, виконувати домашнє завдання, не вживати нецензурних слів, бути ввічливим, носити форму, приходити вчасно. Тут позиція повинна бути одноголосною та беззаперечною.
Дорогі батьки! Ростіть та розвивайтеся зі своїми дітьми. Не вимагайте від себе та від них бути ідеальними! Так ви убезпечите їх та себе від неприємного почуття провини. Нехай усе буде легко та вчасно!
