Історія одного луцького фотографа

Творчий, романтичний, наполегливий та неймовірно талановитий – луцький фотограф Давид Самойлов вміє фіксувати справжні емоції, важливі події та трепетні моменти. Часто нам доводиться бачити його по той бік об’єктиву, тому ми розповімо вам більше про цього портретиста й весільного фотографа. Хто фотографує Давида та яким був би його останній кадр у житті – читайте в інтерв’ю для SPACE.

«Мені хочеться займатися своєю справою довго. Бути не найвідомішим, але проявити у цій сфері творчість. Мені здається, що такі круті фотографи, як Пітер Ліндберг і Картьє Брессон, ніколи не намагалися бути найкращими».

Як занесло у сферу фотографії?

На 4-му курсі навчання в університеті мене зацікавила фотографія. Тоді я зустрічався з дівчиною, яка робила світлини на звичайну «мильничку». Так і я придбав напів професійний фотоапарат. А уже третій чи четвертий мій фотосет був за гроші.

Що найбільше до вподоби фотографувати?

Люблю фотографувати все: від природи, деталей, лайф-стайлудо подорожей, людей, портретів, цікавих подій та одружень. Фуд-фотографію люблю найменше. Втім, у весільній зйомці поєднуються складові і портрету, і пейзажу, і навіть фуд-фото!Потрібно практикуватися у всіх жанрах, однак якщо йдеться про професійний розвиток, то краще обрати 2-3 ніші.

Хто фотографує тебе?

Дружина та друзі. Я завжди впевнений у тих, хто мене фотографує, однак часто критично ставлюся сам до себе.

Люблю фотографувати все: від природи, деталей, лайф-стайлу до подорожей, людей, портретів, цікавих подій та одружень.

Про улюблені міста

Львів, Чернівці, Івано-Франківськ, Київ – мої улюблені міста. Сюди хочеться повертатися ще і робити там нові зйомки. Луцьк теж люблю. Тут приємні люди, з якими комфортно працювати. Обожнюю вулички артового міста Львова, зокрема Будинок вчених, у Києві люблю ботанічний сад, а у Луцьку – нашу «Волинську Швейцарію». Ми там часто гуляємо з дружиною.А ще люблю Буковельта його неповторні гірські краєвиди…

Про плани на майбутнє

Часто думаю про створення функціональної студії з великими можливостями, кожна кімната якої створена під певний стиль: бароко, ренесанс чи мінімалізм… А ще планую розвиватися у сфері відеозйомки, у майбутньому хотілося б знімати фільми.

Якби можна було зробити лише один кадр у житті, що б це було?

Я не хотів би, щоб так було. Мені хочеться займатися своєю справою довго. Бути не найвідомішим, але проявити у цій сфері творчість. Мені здається, що такі круті фотографи, як Пітер Ліндберг і Картьє Брессон, ніколи не намагалися бути найкращими. Але їх впізнають. І не за їхніми фотоапаратами чи за зовнішнім виглядом. Їх знають за почерком та особливим стилем. Однак я ні на кого не рівняюсь. Краще бути самим собою. А ці люди лише формують мій смак. Це люди, якими я захоплююсь.

Про нові ґаджети

Фото робить не техніка, фото робить людина. Можу сказати точно, що виникнення нових ґаджетів– це можливість для реально творчих та геніальних людей виділитися на фоні цієї ситуації. В еру крутих фотоапаратів все-таки існують професіонали, які роблять неймовірні кадри на старий плівковий середній формат 80-х років і отримують колосальні гонорари за свої шедеври. Такі люди завжди будуть затребувані. А роботи не зможуть замінити фотографів. Навіть через 100 років (посміхається).

Про луцьких фотографів

На регіональному рівні можу виділити кількох фахівців у сфері фото. Подобається, як вільно та спокійно підходить до зйомки Варвара Шевчук. Є речі, які б не запозичував, але мені імпонує саме те, як вона спілкується з людьми. Подобається, як композиційно вибудовує кадри Андрій Тарасюк. Круто підходить до маркетингової стратегії Богдан Гонтар. Коли йдеться про портретну зйомку, то впевнено скажу, що Луцьку ніхто не зробить таку довершену фотографію так, як це робить Юрко Положевець. Імпонують також портретні роботи Андрія Яручика.