Як говорити з дітьми про секс?

Коли починати говорити з дитиною про секс? У якому віці з’являються перші запитання і як на них відповідати? Розбираємось разом із Space.

Немає спеціального віку, у якому обов’язково повинні з’явитися ті чи інші запитання. Кожна дитина розвивається індивідуально, тому свого часу виникають питання, які пов’язані з її статтю, будовою тіла чи способом виникнення на світ. Зазвичай, це відбувається у віці трьох-чотирьох років. У більш ранньому віці дитині може бракувати словникового запасу для запитань, але інтерес до свого тіла є і в немовлят – і він абсолютно природний. Більшість пересторог з цієї теми – у головах батьків. Ми не переживаємо, чи розказати чотирирічній дитині, як працюють її м’язи, що відбувається з їжею в животику або чому кліпають очі. Але ми хвилюємося, коли питання стосується статевої системи. Діти невинні, і перше відчуття незручності й сорому в них вкладаємо саме ми – навіть несвідомо: своїми інтонаціями, зміною міміки, а діти дуже чутливі до невербальних сигналів. Тому будь-яка «просвітницька діяльність» батьків має починатися з роботи над собою, над своїми реакціями. Подумки ведіть діалоги з дитиною, подумайте, які запитання можуть застати вас зненацька. Вчіться говорити «незручні» слова спокійно і з усмішкою.

Одним з перших питань «про це» є «Звідки я взявся?». Тому ось правила, які будуть працювати для питань на цю тему:

  1. Завжди відповідаємо тільки правду. Жодних лелек, капусти та купівлі дітей у магазинах. Немає такого віку, в якому дитині «зарано» знати правду.
  2. Правда має відповідати віку дитини. Трирічному малюкові не треба знати про те, що в мами була овуляція, а тато має сперматозоїди.
  3. Відповідаємо на те питання, яке отримали. Немає потреби, почувши «звідки я взявся?», одразу розповідати дитині все про сексуальне життя. Достатньо сказати щось типу: «Тебе народила мама. Коли ти був зовсім маленький, ти жив у мами в животику, а потім, коли став більшенький, мама поїхала в спеціальну лікарню і тебе народила».

Головне, що має винести дитина з кожної такої розмови – переконання, що спілкуватися про це безпечно, ви завжди готові відповісти й до вас можна підходити знову й знову. Чи справді потрібно «називати речі своїми іменами»? Західні фахівці з питань статевого виховання переважно стверджують, що навіть маленька дитина повинна знати правильні назви частин тіла, зокрема і статевих органів. З одного боку, це правда – уникаючи евфемізмів, ми робимо тему сексуальності менш табуйованою. Поясніть дитині, що інтимні органи – дуже особливі та важливі. Чужі люди не повинні їх бачити чи торкатися. Тільки мама/тато, коли допомагає помитися, чи лікар, якщо батьки дозволили.

Тема сексуальних зловживань і безпеки – це та тема, про яку дитина ніколи не спитає сама. Малеча, що живе у щасливій родині, просто не може собі уявити чогось подібного. А діти, які є у групі ризику чи постраждали від насильницьких дій, зазвичай про це не говорять. Тому це питання завжди повинні порушувати дорослі. З якого віку? Відтоді, як дитина може залишитися наодинці із будь-ким, окрім вас.

ЯК ГОВОРИТИ «ПРО ЦЕ» З ПІДЛІТКОМ?

Головне правило залишається – правда, тільки правда і нічого, крім правди. Але підліток уже не потребує перекладу на «спрощену мову». Сучасні діти, маючи широкий доступ до різних джерел інформації, достатньо обізнані й у питаннях сексуальності. Однак вони не завжди вміють фільтрувати отриману інформацію і можуть вірити у різноманітні міфи, пов’язані з дорослим життям. Не змушуйте дитину до розмови у форматі лекції типу «Сідай, дитино, тобі вже час дізнатися всю правду про це». Будьте дружні й невимушені. Знайдіть привід для розмови. Покажіть, що ви відкриті до запитань, але не тисніть. Якщо розмова не вдається (дитина соромиться говорити з вами), а ви переживаєте, чи справді вона знає все, що потрібно – купіть книгу або знайдіть хороше освітнє відео. Дайте знати, що якщо будуть якісь запитання – до вас можна завжди підійти, ви разом пошукаєте відповіді. Головне – зберегти довіру дитини. А сім’я повинна бути безпечним місцем – завжди. Якщо, звісно, ви хочете, щоб і в майбутньому з питаннями та труднощами дитина приходила до вас, а не шукала відповідей невідомо в кого.

ОПУБЛІКУЙТЕ КОМЕНТАР