Цей естетичний синьо-жовтий акаунт в інстаграмі знає безліч як українських, так і іноземних людей. Жовта цукрова вата і синє небо, ретро-кари у ніжних блакитному та жовтому, котик із синьо-жовтими очима – це лише маленький відсоток того, що зібрано у блозі I SEE UA FLAG. У чому ж сенс його діяльності, як виникла ідея створення, хто займається відбором фото та якою I SEE UA FLAG бачить сучасну Україну – читайте з перших уст авторки проєкту в ексклюзивному інтерв’ю для Space mag.
Хто займається веденням I See UA Flag і як у вас виникла ідея створення сторінки?
Вітаю, мене звати Маруся і я є авторкою блогу I See UA Flag, який я розвиваю разом зі своєю сестрою Маргаритою. Я живу у Дніпрі, до цього жила у Києві, коли навчалася на режисера. Зараз я займаюся фільмуванням і монтажем, є діджейкою. Однак моїм основним заняттям, яке займає 24/7 мого часу є бренд-менеджмент і стратегія. Я називаю себе людиною, яка постійно «наводить метушню» у візуальній і діджитал сферах.
I See UA Flag було створено через те, що так багато моїх думок знайшли вираження у максимально лаконічній формі. Все своє життя я не цуралася того, звідки я є, на відміну від багатьох однолітків. Я ніколи не поділяла тези про те, що у нас погано жити. Я хотіла зрозуміти, чому сучасне молоде покоління не асоціює себе з Україною і більше тяжіє до західних тенденцій. Я вивчала історію мистецтв і етнографію, які дали мені ще кращу базу знань і переконали у правильності моїх поглядів. Проте тоді я не мала ідеальної форми, як реалізувати власні думки і зробити їх осяжними.
З початком повномасштабного вторгнення я розуміла, що ми знаходимося на такому етапі історії, коли ця війна не матиме вигляд, як Перша чи Друга світова. Попри трагічні події, які відбуваються протягом цього часу офлайн, з нами завжди залишається умовний онлайн-entertainment у вигляді соцмереж. Я розуміла, що нам буде необхідно навчитися балансувати між цими двома світами.
Я не позиціоную себе як блогерку чи інфлюенсерку, однак у мене був потяг продовжувати вести свою сторінку. Ведення галереї в інстаграмі – це мій інструмент для формування власної надивленості, каталізатор моїх ідей і думок, який допомагає у роботі. Я сприймаю інстаграм виключно як візуальний інструмент. Я думала про те, що ж мені публікувати у лютому-березні, тоді ще мій День народження припав на 26 лютого і зазвичай я придумувала на цей день певний перформанс. Цього року я мусила думати про те, який контент буде доречним для публікації. Оскільки я мислю доволі метафорично і символічно, в один момент почала знаходити у власній галереї велику кількість неопублікованих світлин із чимось автентично українським. На цих світлинах траплялося дуже багато поєднання синього і жовтого кольорів. Так я зрозуміла, що варто їх зібрати в одному місці для того, щоб показати українській молоді і людям закордоном, що айдентика нашої країни є usefull і актуальною у 2022 році, а не тільки стосується наших пращурів.
В одному з інтерв’ю ви зазначали, що метою проєкту є привернення уваги іноземців до України. Які результати зараз, звідки йде фідбек?
Перед проєктом було поставлене завдання – артикулювати до іноземної авдиторії. Тому що я бачила тенденцію у перші місяці війни, коли люди постили настільки криваві і жорстокі публікації, які апелюють до почуттів скорботи, жалю, агресії і злості… А натомість вони формують бар’єр у іноземців. Іноземці умовно відмежовували себе від того, що може погано вплинути на їхній ментальний стан і совість. Вони не можуть емоційно «прикипіти» до ситуації в Україні просто тому, що вже відмежували себе від неї. Я неодноразово чула історії про те, як іноземці відверто дивувалися тому, наскільки цивілізованими є українці, що ми не країна третього світу, що Україна – це сучасна держава з новітніми технологічними підходами у багатьох сферах. Тому я вирішила, що для того, аби іноземці думали про Україну, треба апелювати не до їхньої скорботи і жалю до нас. Натомість, варто робити акцент на тому, що ми інтелектуальна нація, яка вміє візуально бачити, яка має неповторну айдентику своєї країни і ми є її носіями. Тому я веду проєкт двома мовами і підтримую деякі іноземні ініціативи, в яких прописую певні події в Україні англійською мовою. Також щотижня я веду прямі етери, або Q&A англійською, оскільки отримую багато фідбеку від людей з різних країн, які нас підтримують. Ми маємо постійний діалог з хлопцем з Німеччини, який ділиться зі мною тим, як нас підтримує. Він розповідав про те, що отримує умовно 500 євро зарплатні, 150 з яких він пересилає до наших фондів. А також він спеціально приїжджав до Польщі, аби там волонтерити.
Мені було дуже приємно, що ми взяли участь в аукціоні, де розігрували прапор з підписами лауреатів Каннського фестивалю і у нас в коментарях була справжня «заруба» між впливовими людьми зі світового кінематографа. Також ми комунікували зі стилістом Франком-Пітером Вільдом, який щоденно робить ліфтолуки з українською символікою. Мені імпонує те, що іноземці пишуть про те, що ми висвітлюємо події в Україні не лише через новини, а й завдяки демонстрації чогось більшого і глибшого. Що Україна – це не тільки війна.
Як відбувається відбір контенту до профілю? Скільки надісланих світлин від підписників доводиться «відфільтровувати» і чому?
Наш проєкт не має критеріїв, однак є дуже суб’єктивним, адже я пропускаю все крізь власну призму психологічного стану і власне бачення. Я відчуваю дуже сильну емпатію до кожної світлини, яку нам надсилають і якщо я не публікую світлину в профіль – це не означає, що вона мені не сподобалася. Для мене перемогою є те, що людина щось побачила, зафільмувала і опублікувала її на власний загал! На мене деколи ображаються і «погрожують» не робити більше відміток, однак повірте, у мене нічого не «йокає» всередині. Оскільки для мене важливо, аби ви публікували це зі щирим бажанням поділитися власним баченням. Публікуйте це гордо і розповідайте усім по синьо-жовті кольори!
Щодня нам надходить від 400 до 800 запитів на публікування світлин. Ми не все встигаємо обробляти, однак зараз люди стали краще розуміти нашу філософію і підхід до публікацій. Я намагаюсь публікувати від однієї до трьох світлин на день, хоча бувають періоди, коли фокус уваги зводиться до деяких інших проєктів, до прикладу, нашого освітнього курсу у вересні. Також у мене буває вигорання і я не виходжу у соцмережі взагалі.
У серпні у вас був освітній проєкт для креаторів та всіх, хто цікавиться візуалом. Як багато людей вдалося залучити? Яка була концепція навчання?
Наш курс складається із чотирьох лекцій і мав тривати протягом вересня, однак з останньою лекцією трапився факап і тому ми вимушені були шукати нового лектора. Це було досить складно, тому що я починала підготовку до попередніх лекцій за півтора місяця і це допомогло створити якісний продукт за демократичну ціну.
Своїм завданням ми вважали дати людям знання про значення українських символів і продемонструвати, що таке глибинне дослідження українського культурного надбання. До речі, не всі наші лектори мали фахову освіту, оскільки їхні знання – це результат їхнього бажання й ентузіазму, особистих експедицій і досліджень.
У нас була лекція з кераміки, тому що вона відіграє важливу роль у світовій культурі. Друга лекція була присвячена традиційному українському одягу, про його дуальність, сакральність і побутовість. Третя лекція була про шароварщину, тому що є образ українця, якому нас вчать навіть досі. А цей образ насправді ніяк не корелює з реальністю, як люди раніше виглядали і якою була їхня рутина.
Четверта лекція мала бути про семіотику для дизайнерів, але через людський фактор плани змінилися. Тому ми працюємо з проєктом «Рись», який спеціалізується на дослідженні української традиційної музики та традиційних українських святкуваннях із залученням народної музики. Мета нашого курсу – виховати у сучасних працівників діджитал і візуальних сфер підсвідому повагу до культурного надбання, аби не паплюжити його.
Які у вас плани надалі? Чого чекати підписникам I See UA Flag у майбутньому?
Наразі в планах завершення курсу і його переклад англійською для іноземців. Хочеться також поспілкуватися офлайн і більше розповідати про співпрацю з ювелірним брендом Zarina. Ми створили спільну колекцію прикрас з блакитним і жовтими фіанітами, відсоток з продажу якої буде направлено на фонд «Землячки». Ми створили класний кампейн та історію, яку вклали у презентацію.
Також завжди прагнемо підтримувати різноманітні проєкти і бренди, які нам до вподоби. Для мене найпродуктивніша форма співпраці – це коли мені дуже імпонує ідея другого проєкту і у нас утворюється креативний симбіоз, у рамках якого ми створюємо щось особливе. До прикладу, такою була співпраця з брендом VDOKH. Ми створили креатив із моєю сестрою, я зняла промо, який вийшов дуже душевним і особистим. Він класно відіграв і комерційну, і ідейну, і естетичну роль. Тому хочеться, аби надалі співпраця з I See UA Flag відбувалася так, щоб ми були платформою для реалізації креативних ідей.
Також дуже сильно хочеться продовжити нашу історію з мерчем, оскільки ми максимально серйозно підійшли до його створення. Так ми зможемо робити внески на благодійність від імені проєкту, тому що наразі я не маю з нього жодної комерційної вигоди. А зараз ми пливемо за течією вже з квітня, і саме проєкт веде мене цією течією, а не я його.
БЛІЦ:
Перше фото I See UA flag – це фото з кав’ярні у Дніпрі, де була блакитна ваза з букетом жовтих тюльпанів. Цей заклад вже закритий, а він був моїм маленьким місцем сили, де я ховалася від усіх і займалася власними справами.
У моїй галереї наразі 14 484 об’єкти, з яких майже 4 тисячі – це відео. Більшість матеріалів – це робочі файли, скриншоти, макети, чеки, накладні. Зараз не маю часу, щоб відфільтрувати це все.
Як ви опишете свій проєкт одним реченням?
Це платформа для демонстрації сучасних українців і актуальної України.
INSTAGRAM: @i_see_ua_flag
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ:
Street Style Hunter: як блог streetstyle-фотографки підкорює серця стильних львів’ян
«Вас продає контент»: інтерв’ю з блогеркою та фріланс-моделлю Єлизаветою Демчук
