«Збереження традицій – це передача вогню»: як MASLO CERAMICS надає кераміці сучасного переосмислення

У сучасному світі, де технології невпинно розвиваються, мистецтво ручної роботи стає мовою, яка зворушує глибше, ніж будь-які слова. Кераміка – одне з найдавніших ремесел, яке не втрачає своєї актуальності й сьогодні. Нині вона є не лише художніми роботами митців, а й способом зберігати традиції та знаходити нові форми їхнього вираження.

MASLO CERAMICS – це простір, де оживає глина, а традиції зустрічаються із сучасністю. Його засновник, Олександр Маслій, разом із дружиною та командою створює вироби, що об’єднують майстерність, натхнення та українську культурну спадщину.

Від перших творчих пошуків у студентські роки до візитівок бренду – зооморфних лембиків, Олександр відкрито ділиться своїм баченням кераміки як діалогу між минулим і майбутнім. У нашій розмові він розповідає про популяризаторську місію MASLO CERAMICS, чому глина здатна змінювати свідомість, виклики, які постають перед молодими митцями та те, чому технології не здатні замінити людське мислення. Про це все і більше – читайте далі.

Олександре, відомо, що ваш професійний шлях розпочався з виготовлення посуду. Коли ви зрозуміли, що хочете більшого? Що стало переломним моментом, після якого ви заснували власну майстерню?

Цей момент настав ще під час мого навчання в коледжі, вже тоді було бажання створити власний простір, однак я ще не мав достатньо можливостей, аби рухатися у цьому напрямку. Адже перш ніж досягнути чогось, ти не можеш одразу «перестрибнути» на кілька нових рівнів, їх потрібно долати поступово. Тому я вірив, що у мене буде власна майстерня, просто на це потрібно трохи часу.

Від мрій до дій я прийшов десь у 2021 році, коли відчув, що набрався достатньо досвіду на той момент, та почав робити самостійні кроки до власної справи. Тоді я пішов зі своєї останньої роботи і став працювати на себе у маленькій майстерні, яку знімав у свого вчителя з коледжу, так він допомагав молодим майстрам знаходити себе й розвивати власні вміння. Я був не сам, разом зі мною були ще дівчата, які також займалися керамікою, однак для них це було більше хобі, а я мав змогу працювати постійно.

З початком повномасштабного вторгнення багато молодих майстрів виїхали, зокрема й з таких кімнаток-майстерень, у якій працював я. Відтак, переді мною стояв нелегкий вибір – виїжджати і займатися чимось іншим, або ж переїжджати у більше приміщення і працювати над подальшим розвитком. І попри всі ризики й нестабільне фінансове становище, все ж бажання займатися керамікою було найсильнішим. Відтоді разом з дружиною ми переїхали у нове місце, яке й власне стало майстернею MASLO CERAMICS. І ми досі тут працюємо над розвитком власної справи вже не самі, а з командою. З часом до нас доєдналися ще дівчата, які допомагають з майстер-класами, а також SMM-ниця-таргетолог, яка відповідає за наші соцмережі та займається налаштуванням реклами. Я з дружиною наразі більше зосереджені на безпосередньому виготовленні виробів.

Майстер-класи, звернення до традицій, освітній контент у соцмережах…Чи можна назвати просвітництво ключовою місією MASLO CERAMICS?

Ми дуже любимо нашу справу. Це те, чим ми займаємось 24/7, і не живемо за звичним графіком для людей. Ми не приходимо після роботи додому і відпочиваємо, а говоримо про кераміку, надихаємось творчістю інших художників-керамістів, генеруємо нові ідеї… Ти постійно у цьому.

Я давно активно вів соцмережі, тому що завжди мав бажання ділитися. Це не мало на меті просвітництва, це було органічно. А згодом це все почало набувати для мене більшого значення, коли я почав глибше розбиратися у маркетингу й професійному веденні соцмереж. Відтоді наші соцмережі стали структурованішими і почали охоплювати все більшу авдиторію. Виявилося, що наших знань достатньо для того, аби щоразу знаходити нові й цікаві людям теми, які можна висвітлювати в інстаграмі. Однак, хочу зауважити, що наша діяльність – це не просвітництво, а популяризація. Інстаграм – це не про лонгріди та глибину, це доволі спрощено й поверхнево. Однак це гарна можливість для нас поширювати й популяризувати своє ремесло.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений MASLO CERAMICS | керамічна майстерня у Києві (@maslo.ceramics)

Лембики стали візитівкою вашого бренду. Чи очікували ви на таку популярність цих виробів? Що для вас означають лембики?

Ні, ми не очікували на таку популярність, тому що цікавість людей до традиційної кераміки не була такою сильною, як зараз. Мені просто хотілося зробити цього звіра ще з тих часів, коли я про нього дізнався вперше в коледжі.

Для мене лембики – це символи українського гончарства. Вони привабили й надихнули мене відтоді, як я дізнався про центр українського гончарства й кераміки – село Опішне (Полтавщина), а також про зооморфну пластику загалом. Гончарство – це не тільки про традиційний посуд, це лише один з інструментів як створювати художні речі. Лембик демонструє те, як ми можемо зробити будь-яку форму, ми лише обмежені технічними характеристиками, а все інше – ваш політ фантазії. Від цього будується далі стиль художника, це розвиває мислення, мене це дуже захопило. Лембики надихнули навчатися гончарству, більш традиційному ремеслу, хоч воно є найважчим в освоєнні.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, у нас не було роботи, і ми вдома займались керамікою, тоді й дійшли руки до того, аби вперше зробити свій лембик. Це був лев. Згодом ми виклали його в наш інстаграм і отримали неочікуваний фідбек від авдиторії. Багато хто питав, що це за звір, що це за культура. Зізнаюся, мені було дивно це чути, тому що я вважав, що якщо я обізнаний у цій темі, то й іншим людям про неї точно відомо. Однак це не так (сміється). Мій фах – вузькоспеціалізований, я зрозумів, що це відомо мені і таким же спеціалістам, як я. А відтак, це класна тема, якою варто ділитися з іншими і доносити людям важливість художньої кераміки. Дуже шкода, що цим почали цікавитися лише за таких умов і обставин, тому що раніше, я переконаний, такого б інтересу не було. Однак зараз про це ремесло знає точно більше людей, і понад сотня виготовлених самих лише лембиків є цьому підтвердженням.

Як народжується ідея для нової керамічної роботи? Чи є у вас якісь ритуали, які допомагають налаштуватись на роботу?

Натхнення – це доволі «слизька» тема (сміється). Я дуже люблю наводити в приклад цитату Пабло Пікассо: «Натхнення існує, але знайти його можна тільки в процесі роботи». Якщо ти будеш чекати натхнення, то нічого в житті не зробиш. Потрібно якомога більше працювати, формувати стиль, розвивати надивленість. І важливо враховувати й контекст часу, в якому ми живемо. Важливо вміти виокремлювати справді вартісну надивленість, тому що ми вже перенасичені і бачили багато чого. Наш мозок не справляється з цим, так виникає криза вибору, тому варто обмежувати себе.

Ідеї з’являються постійно, лише не вистачає часу їх всі реалізовувати. Ті ідеї, які особливо варті уваги, ми записуємо, і згодом за вільної хвилинки між замовленнями та іншими справами, реалізовуємо ті творчі задуми. Реалізація чогось нового – це найпотужніший бустер для розвитку, вона стимулює щось шукати, змінювати і створювати, це безперервний процес.

Що ж стосується ритуалів, то у мене є звичай, якого я дотримуюся:

прокинутися вранці
заварити китайський чай методом «пін ча» (китайської чайної церемонії)
пропити його в тиші, розмірковуючи.

Такий ритуал дуже добре налаштовує на творчі ідеї.

Як ви вважаєте, чи може кераміка змінювати свідомість людей або бути способом комунікації? Чи зчитують люди ті сенси, які ви закладаєте у свої роботи?

Звісно, як і будь-яке мистецтво, кераміка – це діалог автора з авдиторією. Завдяки творам можна невербально передати ідеї митця до людей. Кераміка може і має бути способом комунікації.

Люди здебільшого завжди по-своєму трактують сенси (і не тільки моїх) художніх робіт. Тому що, як кажуть, «краса в очах споглядача». Ми все сприймаємо крізь призму свого світогляду. Мені значно цікавіше не робити опису робіт, щоб мати змогу бачити те, як її зрозуміє глядач, як він мислитиме, чи відгукується вона йому, які емоції людина відчуває.

Як кераміка відображає ваш внутрішній світ чи особисту історію?

Вона безпосередньо відображає мій внутрішній світ тим, що я роблю те, що бачу. Мої роботи відображають мене. Те, як сформувався мій світогляд або як я його сприймаю – це і закладено в моїх роботах.

Що найбільше вас надихає в роботі з відвідувачами майстер-класів? Чи впливають ці люди на вашу творчість?

Я би сказав так, що взаємодія з відвідувачами напряму не впливає на мою творчість. Тут радше ми маємо вплив на людей, адже завдяки майстер-класам доносимо цінність і багатогранність цієї справи, розширюємо їхнє бачення. Переважна більшість людей досі думає, що кераміка – це лише горщики, горнятка тощо. Але це ж насправді – значно більше.

Ми просто вчимо людей більше розуміти цю справу.

До нас приходять переважно дівчата та жінки, всі вони дуже різні – від більш творчих (дизайнери, музиканти, художники) до людей, які взагалі з цим не пов’язані. Мені хотілось би побачити у нас творчих людей, художників, тому що у них дуже цікаве мислення, для них глина – це не магія, а матеріал, з якого вони можуть зробити арт-об’єкт, і мені це справді цікаво.

Що вас найбільше дивує у ставленні сучасних людей до керамічного мистецтва?

Найбільше дивує необізнаність та знецінення. Людина може носити брендові речі, але не може розуміти, чому ціна 2-годинного уроку коштуватиме 25$. Лише після майстер-класів люди починають усвідомлювати цінність нашої роботи і говорять, що оцінювали б її значно вище, якщо би саме вони робили її. Ми над цим працюємо, розповідаємо, чому так, і я думаю, що маємо певні успіхи.

Я не кажу про те, що кожен повинен розбиратися в мистецтві, але у багатьох немає розуміння елементарних речей. Це не варто вважати за претензію, це просто те, чого я не розумію. Так склалося, що у нас не було такої культури пізнання мистецтва в суспільстві. Багато хто керується думками типу: «А це у вас для чого? Щоб збирати пил?». Якщо це не ваза чи не посуд – значить це ні для чого. Ось це і є про необізнаність. За такою логікою картина – теж ні для чого. Але вона насправді закриває потреби в естетиці і красі, створюючи домашній затишок та естетичне наповнення оселі. Якщо виріб не несе утилітарної функції у нашому розумінні, це ще не означає, що річ є непотрібною.

Якими ви бачите перспективи розвитку керамічного мистецтва у найближчі роки?

Зараз, я вважаю, відбувається буст розвитку. За моїми спостереженнями, це почалося десь з періоду карантинних обмежень і набирає обертів. Це стосується не лише кераміки, а й мистецтва загалом. Люди почали більше розуміти, більше їздити закордон, захоплюватися іншими культурами, відтак цікавитися своєю. Це позитивні зміни, але варто розуміти, що будь-які зміни відбуваються поступово, без різких стрибків. Круто, що зараз є значна кількість майстерень і студій, які через свою філософію і працю доносять до людей цінність мистецтва.

Чи бачите ви загрозу для традиційної кераміки у світі масового виробництва?

Відверто кажучи, наразі я не бачу такої загрози. Чим більше техногенною і комп’ютеризованою стає епоха, тим більше людям хочеться рукотворності, а не шаблонності. Якщо прослідкувати, до прикладу, кераміку у США і Європі, у них дуже популярний крафтовий посуд. Він не такий як у нас, більш однотипний, але дуже популярний і коштує зовсім інші гроші, ніж тут. І це не завдяки технологіям, а навпаки, попри їх існування та стрімкий розвиток! Тому що вироби ручної роботи стали більш цінними. Мені здається, що це тільки підігріє інтерес до таких видів мистецтва, як кераміка.

Традиції у мистецтві – це дуже суперечливий момент, бо є багато тих традицій, які можна вважати мертвими, вони не мають нічого цінного. Мені дуже подобається китайське прислів’я: «Збереження традицій – це не збереження попелу, а передача вогню». Якщо ми модернізуємо традиції і правильно інтегруємо в сучасність – тоді вони й житимуть. А для цього потрібне виключно людське мислення, тому наразі жодна технологія не зможе це зробити так, як людина.