«Ти повинна жити за двох»: інтерв’ю дружини загиблого волинського воїна – Христини Чумаченко

Смерть найближчих людей стає справжнім шоком, від якого дуже складно оговтатися. Найскладніше випробування зараз проживають українські жінки, чиї чоловіки загинули на війні. Ці жінки є прикладом віри та внутрішньої сили, вони мужні та незламні. Вони – героїні! Аби допомогти та підтримати жінок, яких спіткала ця втрата, своєю відвертою історією поділились Христина Чумаченко – дружина українського Героя.

Що допомагає переживати біль та втрату? Як допомогти людині, яка втратила близьку людину на війні? А що робити у такій ситуації не варто?

Дмитро Чумаченко командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї 204 Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна. Дмитро загинув у повітряному бою на Житомирщині над селом Тригірʼя. Отримавши пошкодження в бою з противником на Житомирщині, Дмитро відвів підбитий літак від сільських будинків та направив його в лісосмугу, чим врятував сотні життів.

ПЕРЕД СНОМ НАМАГАЮСЬ ДУМАТИ ПРО МАЙБУТНЄ

Зараз стараюсь відганяти від себе негативні думки. Оскільки вони обов’язково викликають спогади. Думаю про те, що я хочу зробити завтра/через тиждень/місяць, поетапно продумую свої кроки, плани, дрібниці. Такі роздуми допомагають відволіктись від спогадів, яких я боюсь. Прокидатись простіше, особливо тоді,  коли за вікном сонячна погода. Звісно, бувають моменти, коли мене «накривають» емоції. Я даю собі час поплакати, а потім встаю й іду виконувати всі ті завдання, які запланувала. Мені найбільше допомагає план на майбутнє. Після трагедії я відразу зосередилася на майбутньому і думала, як жити далі. Я розуміла, що мені треба щось робити, реалізувати наші мрії, і для цього я планувала своє життя.

У ПІДТРИМКИ Є МЕЖА

Є таке правило – завжди стався до людини так, як би ти хотіла, щоб ставились до тебе. Це працює й у підтримці: підтримуй так, як би ти хотіла, щоб підтримували тебе. Але у підтримки також є межа. Іноді бувають не зовсім тактовні запитання, які роблять лише гірше.

Не давити на те, що й так болить. Були випадки, коли людина писала: «Він був такий молодий, у вас було б таке чудове майбутнє, я не знаю, як ти житимеш далі, ви ж так хотіли дітей тощо». Після таких повідомлень ставало ще гірше. Я розуміла, що ця людина хоче лише добра і я не ображаюсь. Але було б краще чути інші формулювання.

Також фраза: «Ти ще молода, обов’язково знайдеш когось собі». Це, як мінімум, некрасиво, нетактовно і не по-людськи.

Найкраще допомагає розуміння, що людина поруч. Навіть тоді, коли вона фізично за сотні кілометрів від тебе. Фрази: «Я поруч. Ти можеш мені писати у будь-яку годину дня і ночі». Мені це було дуже важливо почути.

Допомагає розуміння того, що він не хотів би мене бачити слабкою. Мене підбадьорювали також слова, що Діма хотів би бачити мене сильною, усміхненою, тому що він вірив у мене.

Якщо занурюватись у релігію, то допомагає думка, що він у кращому світі. Він оберігатиме тебе, завжди допомагатиме і більше не зазнає лиха тут.

Дуже сильно мені сподобалась фраза: «Ти зараз повинна жити за двох». Вона дуже сильно вплинула на мене. Я усвідомила, що маю вдвічі більше старатись, вдвічі більше докладати зусиль, вдвічі більше посміхатись та спілкуватись з друзями. Він завжди зі мною, завжди у моєму серці й тому в мене все вийде.

БІЛЬШЕ ДІЯТИ, АНІЖ ГОВОРИТИ

У перші дні після втрати чоловіка, жінка перебуває в шоковому стані, не розуміє що відбувається і що потрібно робити. Найкращою допомогою в найскладніший час буде не лише словесна підтримка, але й допомога з організацією похорону, замовлення потрібних речей, ініціатива.

ЗНАЙТИ СИЛИ ЖИТИ ДАЛІ

Якби це зараз не прозвучало, але життя продовжується. Це гірко, це боляче, це важко. Головне – зрозуміти заради чого жити. Смерть коханої людини – це втрата основного сенсу життя. Потрібно відшукати в собі сили знайти нові цілі, за допомогою яких, можливо, згодом з’явиться новий сенс. Тому найголовніша порада для жінок, які втратили кохану людину – знайти в собі сили відновитись і жити далі.

INSTAGRAM: @vintonya.k

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ:

«Я не хочу спонсорувати військових русні», – блогерка Даша Майорова про вплив війни, страх засудження та створення яскравих мейкапів

Як луцькі салони краси проживають війну?

«Не можу дозволити собі»: чому нам важливо вміти радіти під час війни

Чому не можна відкладати життя «на потім»?

«Складно психологічно дозволити собі працювати»: блогерка Роксолана Ліма про волонтерство, стосунки та роботу простору LimaInc під час війни

ОПУБЛІКУЙТЕ КОМЕНТАР