Пандемія, війна, постійна небезпека та загроза життю, втрата роботи, дому, рідних, міграція та страх перед невідомим. Усе це загострило одну з найбільших психологічних слабкостей людства – невизначеність. Нездатність впоратися з невизначеністю може викликати напрочуд сильні переживання і навіть призвести до психічних розладів. У стані невизначеності мозок починає працювати у режимі стресу й нам стає важко приймати рішення. Попри те, що невизначеність зараз є частиною нашого життя, деякі речі зробити можна і варто. Тож як впоратися зі своєю тривогою та станом невизначеності – читайте у матеріалі.
ЯК ВИНИКАЄ СТАН НЕВИЗНАЧЕНОСТІ?
Відчуття невизначеності формується з відчуття визначеності. Коли людина в безпеці та живе спокійним життям, вона може планувати, працювати, фантазувати, мріяти про майбутнє. Саме на цих поняттях ґрунтується відчуття визначеності. Коли в житті з’являються обставини, за яких людина не може нічого планувати, виникає відчуття невизначеності.
Невизначеність – це тривожний стан. Людина переживає, зокрема, через неможливість десь застосувати свої сили. Розвивається супутнє відчуття – безсилля. Безсилля – це не тоді, коли сил немає, а коли немає точок, куди ці сили прикласти. Як наслідок, росте рівень тривожності. А тривожність – це постійне «пережовування» думок, накручування, страх, який спрямований у майбутнє. Наприклад, ракета летить, але, чи прилетить у ваш дім, невідомо. Тож незрозуміло, як реагувати. У поодиноких випадках тривожність може переростати навіть у панічні атаки, які характеризуються підвищенням тиску, частоти серцебиття, задишкою на вдиху або видиху та повною дисоціацією з тілом.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Травма свідка: як на нас впливають шокові новини
ЯК ДОПОМОГТИ СОБІ У СТАНІ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ?
- Звертайте увагу на те, що вас оточує. Ви можете весь день скролити соцмережі або новинну стрічку, але не помічати, що за вікном ростуть розкішні квіти, співають пташки, червоніють вишні та галасують діти. Якщо в новому місці, де ви вимушено проживаєте, немає навіть відчуття безпеки, треба створювати його власноруч. Поступово збільшувати «радіус» свого існування. Спочатку вивчити помешкання, позаглядати в кожен куточок, спершу у своїй кімнаті, а потім – і в будинку загалом. Опанувати дорогу до супермаркету, кафе, парку, а вже далі поступово з’являтиметься інтерес до чогось нового. Навколо може бути дуже красива природа, але вона не сприйматиметься, бо людина переповнена печалями, пов’язаними з розставанням із людьми, рідною домівкою. Треба пробуджувати в собі інтерес до життя поступово.
- Шукайте точки опори. Коли вас переповнює відчуття невизначеності, ви втратили старі точки опори, потрібно шукати інші, нехай і дрібні. Для початку це може бути навіть якась річ: домашній плед або чашка, з якої ви починали кожен ранок до війни, тощо. Передусім потрібно шукати опору в собі. Можна розпочати зі своїх вмінь та навичок. Це додасть вам впевненості, оскільки ви можете бути мамою, дружиною, подругою, дизайнеркою, волонтеркою. Як не крути, у кожній спільноті ви відіграватимете певну роль. Ваші знання та життєвий досвід – це те, що у вас не можна відняти та на що ви зможете завжди спиратися в майбутньому.
- Нагадуйте собі про те, на що ви можете вплинути. Розмірковуйте не лише про те, що від вас не залежить. Визначайте, на що можете вплинути! Ви можете вплинути на своє фізичне здоров’я? Так. Ви можете вплинути на емоційний стан своїх діток, заспокоїти їх, розважити чи піти з ними на прогулянку? Так. Ви можете піти у волонтерський осередок та допомогти з фасуванням їжі? Так. Те, що ви можете робити, те й робіть. «На що ще можу вплинути?» Ось це запитання ставити собі та давати на нього відповідь для тривожної людини вкрай важливо. Наприклад, ви не можете вплинути на обставини, які змінили ваше місцеперебування, але можете змінити своє місцеперебування. На ракети, які літають у небі, ви вплинути не можете. Але ви можете вплинути на те, де ви перебуваєте в момент, коли вони летять.
- Спробуйте дати вихід своїй енергії. Відчуття безсилля, яке часто виникає поряд із невизначеністю, – це дуже підступна річ. Ви можете сидіти та думати, що безсилі щось зробити, однак насправді найчастіше таке відчуття виникає через те, що людина не знає, де застосувати, куди прикласти свої сили. Якщо ви вирішили опанувати нові навички, навчитися чогось, це теж може допомогти впоратися з відчуттям тривожності та безсилля. Не силуйте себе, не звинувачуйте, якщо щось не виходить так швидко, як раніше. Зважайте на те, що в житті й без цього багато нового. Дайте собі час.
- Спілкуйтеся з людьми, які перебувають у схожій ситуації. Важливо ділитися своїми переживаннями. Якщо емоції накопичуються без вираження назовні, лишаються всередині, рано чи пізно може статися нервовий зрив. Не треба переконувати себе, що ви «тримаєтеся». Можна ділитися почуттями з близькою людиною, якій довіряєте, але найкраще – з людиною, яка перебуває в схожих обставинах. Бо люди в Україні та за кордоном часто перебувають на різних рівнях сприйняття. У будь-якому разі, якщо ви спілкуєтеся з людиною й вона каже, що їй тяжко, точно не потрібно заперечувати її почуття та намагатися переконати в протилежному. Потрібно вірити людині, навіть якщо її життєві обставини, з вашого погляду, були не надто складні. Головне – дати людині зрозуміти, що ви поряд, що вона може вам пожалітися, поплакатися і ви не зупините її, а вислухаєте та підтримаєте.
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ:
Чому не можна відкладати життя «на потім»?
«Не можу дозволити собі»: чому нам важливо вміти радіти під час війни
